«Борці» з
корупцією та олігархами починають не з найліпшого – з нагнітання пристрастей і
створення ілюзії анархії в країні
Ті, хто найбільше переконує нас у тому, що влада в Україні системна та
ефективна, мабуть, не хочуть бачити реального стану речей. Вони просто змушені
так говорити, оскільки уособлюють цю владу, кволу, безпринципну, розшарпану
поміж кланами, – для того, аби закамуфлювати власне безсилля і невігластво.
З іншого боку, маємо також наразі безсистемні, але доволі симтоматичні
сигнали про абсолютне безвладдя, якому слід негайно покласти край, – не
важливо, чи то шляхом „революції”, чи позірно демократичними процедурами
виборів „сильної руки”.
Посеред цими двома крайнощами лежить цілий пласт настроєвих, ідеологічних і
просто побутових вражень про здатність українців до самоорганізації, про те, що
влада для посполитого – лише перепона на шляху до реалізації нормального життя.
Аргументи, до речі, лежать на поверхні; цілком випадково довелося вичитати в
одного канадського автора переспів думок наших же політиків, які свого часу
переконували, що часи революцій, окрім іншого, характеризувалися небувалим
розвоєм господарки. Кажуть: коли влада
не має часу на підприємців, ті лише користають з доброї нагоди...
Але кілька прецедентів на тлі змальованої тут картини все ж змушують
ретельно замислитися над тим, як інтерпретується ідея „анархії” різними
політичними середовищами, і чи насправді кілька епізодів останніх днів є виявом
ініціативності знизу.
Читаємо, що протести шахтарів у Києві організовані та профінансовані
відомими особами та структурами. Відтак з’ясовується, що головний «зацікавлений»
- ось він, у верхніх рядках рейтингів Форбса, а зараз – фігурант кримінальної
справи і відвідувач Генпрокуратури.
Тоді запитання: чому досі інші особи, які, по-перше, забезпечили
протестантів ресурсом і „реманентом”, по-друге, давали дозвіл на тривале
перебування у центрі столиці, залишаються поза увагою наших ретельних слідчих? Чи
ті, з чиєї вини гірники не доотримують зарплатню і переймаються долею
копалень-годувальниць, не користуються особливим патронатом у середовищі
силових міністерств? Відповіді, як на мене, очевидні.
Отже, доводиться визнати, що «борці» з корупцією та олігархами починають не
з найліпшого – з нагнітання пристрастей і створення ілюзії анархії в країні.
Але ще класик анархізму Пйотр Кропоткін висловився доволі прозоро: „Якщо ми не
бажаємо, щоб нами керували, то чи означає це, що ми самі не бажаємо керувати?”.
Наразі невеличкими групами невдоволених громадян. А потім?...
Ігор Гулик.Ілюстрація:
sq.com.ua
