Дивній риториці українських високопосадовців з приводу наших північноатлантичних перспектив традиційно задав тон хедлайнер цього "кварталу" своїм знаним запитанням до Джо Байдена: "Чому ми досі не в НАТО?".
І, мабуть, несподівано для сценаристів цієї дивної історії ця мовна фігура виявилася, далебі, нериторичною: президент США, ледь не загинаючи пальці, пояснив невтямливим київським "державцям" що й до чого.
Але аргументація Байдена, звично для місцевих слухачів,
пролетіла повз їхні ніжні до критики вуха. Принаймні, тих, хто мав би, навпаки,
дуже чутливо вловлювати сигнали стратегічного партнера, тобто очільника
зовнішньополітичного відомства.
Дмитро Кулеба, однак, не грішить бодай поверховим знанням
Святого Письма, або ж не надто розважав над притчею про багатьох запрошених і
мало обраних. Напередодні чергового саміту НАТО, який розпочнеться 14 червня у
Брюсселі (і без участі України), наш головний дипломат знову взявся дорікати господарям
"весілля" за те, що вони залишили Україну "за порогом":
"Ми
абсолютно не розуміємо, як можна проводити закритий саміт НАТО на тлі
агресивних дій Російської Федерації проти України в Чорноморському регіоні та
проти членів Альянсу. Я маю на увазі останні результати розслідування в Чеській
Республіці. Цього ми зрозуміти не можемо - як можна не запросити Україну,
як можна не знайти формат участі України у цьогорічному саміті".
По-перше, такі пасажі звучать дивно з уст переконаного
скептика у питанні євроатлантичних перспектив України, яким пан Кулеба був ще
зовсім недавно. У травні наш міністр висловив сумнів, що Києву запропонують ПДЧ, оскільки
"декілька країн серед союзників керуються логікою не
провокувати Росію і вважають, що сидіти і нічого не робити – це найкращий
спосіб тримати Росію в спокої". Роль Томи Невірного, звісно ж, є зручною, особливо коли
зважити, що вона насамперед зумовлена власною бездіяльністю і відвертим небажанням
зауважувати релятивність позицій міжнародних структур на тлі неадекватної
поведінки Кремля. Скажімо, той же Європейський Союз усерйоз замислюється над
ревізією принципу "загального консенсусу", зрозумівши, що поведінка
деяких його членів, зокрема Угорщини, не вельми сприяє єдності Унії перед лицем
гібридної загрози. Тому цілком логічним було б припустити, що і позиція Альянсу
теж не є канонічною, оскільки головний супротивник НАТОвського майбутнього
України також сидить у Будапешті.
По-друге, пану Кулебі давно слід навчитися читати між
рядків, зрештою, саме цього вимагає його основний фах і компетенції. Захід
давно і більш ніж прозоро натякає Банковій на те, що допоки її коридорами
гулятимуть російські агенти, а у головному кабінеті ОПУ сидітиме причетний до
"справи вагнерівців" Андрій Єрмак, доти розмови про більш-менш
відверту співпрацю залишатимуться лише розмовами. Бо і в НАТО, і в США давно
визначилися з джерелами найбільшої загрози, і головним з них є саме Москва. Чи
стануть вони ділитися таємницями з тими, хто одним дзвінком "злиє" їх
у ефесбешну "контору"? Звісно, ні.
Проблема ворожої агентури загострилася після відверто
маніпулятивних парламентських маневрів зі створенням Тимчасової слідчої
комісії, яка, за первинним задумом, мала б вивчити справу держради з
"вагнерівцями". В результаті вийшов потенційно закритий від
громадськості каральний орган для політичних опонентів влади, який, до того ж,
просто заговорить проблему. Ба більше, - з легкої руки "Слуг", лідер
який імітує "русофобію" бутафорними нагінками на кума Путіна, у цій,
з дозволу сказати, ТСК заправлятимуть такі одіозні персонажі як Ренат Кузьмін
та Нестор Шуфрич…
По-третє, найвидатніший лідер сучасності, забувши, що
серед фундаментальних принципів лідерства є вміння за будь-яких обставин
тримати слово, послуговується іншим принципом: "моє слово, хочу даю, хочу
беру". Після такої жаданої розмови з Джо Байденом, коли придворна свита і
наближені до Банкової ЗМІ захлиналися від шалу "перемоги", Зеленський
вийшов до журналістів і з прямотою "свого хлопця" дав зрозуміти, що
"своїх не здає", що ніхто йому не указ, а "квартальна
зграя" – зразок державників і патріотів. За іронією долі акурат у ті дні
"ідеологічний гуру" монобільшості у парламенті Руслан Стефанчук протиснув
приведення до присяги ще одного "патріота" – відвертого сепаратиста,
організатора проросійського псевдореферендуму у Новодонецьку, громадянина РФ
Андрєя Аксьонова.
Якщо Дмитрові Кулебі замало міжнародних та безпекових
нюансів нехоті НАТО до "одруження" з Україною, то, вочевидь, він мав
би знати, що критерії участі в Альянсі не обмежуються мілітарними аспектами.
Узагалі в пріоритеті – цінності та доброчесність, якими, на жаль, не
"хибує" чинний український популістський режим. У розмові з Джо Байденом,
та й не тільки, Києву намагалися пояснити, що корупція є не менш небезпечною,
ніж зовнішня агресія. І що в результаті? Повне свавілля у справі корпоративного
управління (приклад зі звільненим Коболєвим ще свіжий), макабричні списки
"олігархів", потуги запровадити у правове поле дивні дефініції і ще
дивніші "ознаки" цих осіб. І поруч - повне сприяння охочим нагодувати
ненаситні апетити "нових облич", які з кожним днем звикло "старіють",
протекціонізм та кумівство, жага наживи будь-яким коштом і на будь-чому.
Тому скарги на "невизначеність" НАТО, на те, що
Альянс "любить, але заміж не бере", Дмитро Кулеба, як, зрештою, і всі
охочі висловитися на цю тему, мали б адресувати не Брюсселю чи Вашингтону, а
собі - хорошим і та велемовним. І глухим…
Ілюстрація з відкритих джерел
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
