Сам
електоральний акт є «здійсненням права вільного громадянина клеїти дурня і
губити свою вітчизну»
У
непевний час, коли кампанія з місцевих виборів фактично стартувала, увага її ще
несформованих штабів, вочевидь, зосереджена на тому, аби помаркувати основних
гравців, систематизувати їхні головні месиджі, укласти у мізках пересічного
громадянина їхні знакові риси. Кожен із кандидатів, зважившись на участь у
перегонах, певним чином вже окреслив для себе «електоральне поле», на якому
вестимуться головні баталії, «угіддя», що не потребують надто ретельної роботи,
і ті «терени» чужинців, з яких можна урвати певну частку голосів.
Але
мені видається, що чи не кожен із низки фаворитів (їх не так вже й багато, бо
участь решти викликає у бувалого голосувальника іронічну усмішку) переконаний у
тому, що сам електоральний акт є «здійсненням права вільного громадянина клеїти
дурня і губити свою вітчизну». Амброз Бірс, американський письменник, журналіст,
який дійшов цього сумного висновку, мабуть, має рацію. Бо інакше як пояснити,
до прикладу, витівку одного з «молодих та ранніх» кандидатів, який у Львові не
втомлюється повторювати, що, у принципі, його вибори вже зроблено… З очевидним
натяком на позитивний результат.
Тобто,
дехто із кандидатів просто відбуває номер, сподіваючись, що основну роботу буде
зроблено у штабах, підконтрольних медіа, а також на виборчих дільницях,
комісіях різних рівнів, себто – без участі головного гравця: народу. Гадаю, що
носії схожих настроїв ризикують пост-виборчим розчаруванням. І не тому, що
демократія в Україні сягла небачених досі стандартів, за яких і фальсифікації
не можливі, і підкуп виборця став чимось екзотичним. Радше тому, що після Майдану
і тривалої війни змінилася якість підходу спільноти до схожих ситуацій вибору.
Ця зміна спричинена усвідомленням, що політика це щось схоже на «угоду двох
злодіїв, руки яких так глибоко загрузли у кишенях одне одного, що вони вже не
можуть обікрасти третього нарізно» (знову до Амброза Бірса). Громада цілком і повністю
розуміє, що навіть її свідомий вибір можуть перетворити на делегіматизований
акт, замінивши його «політичним рішенням», що навіть за умов дотримання усіх
процедур та правил, результати виборів будуть оскаржені і, мабуть, знайдеться
суд, ухвала якого стане геть несподіваною для переконаної у своїй перемозі
команди.
Але
майбутні вибори, – саме через те, що завершаться конфліктно і неоднозначно, –
дають шанс Україні збитися із маршруту «трьох сосен», запропонованого «елітою»,
позбутися недоброї традиції «виборів без вибору». Головне – не клеїти дурня,
уважаючи, що рішення верхівки з якогось доброго дива має обов’язково
перетворитися у доконаний факт.
Ігор
Гулик. Ілюстрація: bestcartoon.ru
