Бездумне копіювання демократії
вбиває саму її суть, ставить під сумнів творчі потенціали її принципів,
провокує на схоластичне застосування чужих для визначеного ареалу форм, а,
отже, дискредитує ідею
Генрі Кісінджер,
колишній державний секретар США, а нині час од часу радник Дж. Буша-молодшого,
геть розчарувався у перемозі демократії. Правда, йдеться про ефективність
своєрідного способу утвердження народовладдя, який ось уже кілька десятків літ
експериментально намагаються випробувати у Вашингтоні, і щоразу – з нульовим,
ба навіть негативним результатом. І річ, мабуть, не у незрілості націй, яким
таки важко перестрибнути з феодального устрою у цивілізаційні форми співжиття.
Справа, у першу чергу, в сумнівній універсальності запропонованих принципів, у
нехтуванні традиційністю укладу буття аборигенів, яка перетворюється у вагомий
чинник; по-друге, очевидно, форми проштовхування демократичного устрою з нутром
здають нещирість адептів, оскільки поза риторикою про права людини, рівність і
соціальне партнерство завжди визирають вуха приватного зиску.
Мені можуть
заперечити, мовляв, приватний інтерес і ринок спроможні перемолоти будь-які
цивілізаційні бар'єри, уніфікувати ментальні особливості, нівелювати
світоглядні підвалини. Але тоді доречно вести мову про відверту експансію, яка
у висліді обертається загибеллю слабшого, а, отже, не має нічого спільного з
пошанівком основ демократизму.
Я не перестаю
подивляти з внутрішніх колізій між налаштуванням українських високопосадових
речників і їхньою псевдоєвропейською риторикою, призначеною хіба що для вух
вихованців старшої групи дитячого садка. Біда у тім, що позірно креативні
постаті навіть не здають собі справи бодай на мить замислитися над тим, що вони
артикулюють, хоча б спробувати співставити проголошені ними орієнтири з
реальним станом справ. Найлегше сказати, що наші провідники банально
відробляють схеми, закладені в їхні голови піарниками і радниками. Радше, ними керує
сліпе мавпування чужого досвіду лише заради опінії. Причому, якою є ця опінія, – важить найменше.
Для того, щоб стати
європейцями, важливо позбутися цієї риси нашого політикуму – принципу копіювання
демократії. Її глибинна суть полягає у свободі вибору переконань і свободі
відстоювання цих постулатів. Європа якраз різниться такими ліберальними
підходами, і коли у Старому світі чиїсь погляди не укладаються в запропоновані
єврочиновниками схеми, то це аж ніяк не означає "вигнання з раю"
носія цих ідей. Навпаки, його
поважатимуть за вміння продукувати щось своє і намагання вмонтувати це "своє"
у загальний контекст.
Бездумне копіювання
демократії вбиває саму її суть, ставить під сумнів творчі потенціали її
принципів, провокує на схоластичне застосування чужих для визначеного ареалу
форм, а, отже, дискредитує ідею. Згадаймо, бодай, як буквально за кілька років
після здобуття незалежності зусиллями колишніх партбонз і містечкових
провідників саме слово "демократія" виступало синонімом лайки. Нині ж
послуговуються ним як своєрідним заборолом, коли йдеться про простенькі
технологічні прийомчики, призначені для піару або ж для виправдання
збанкрутілих політиків. Вони завжди все зіпсують, а відтак знайдуть повітового
"Кісінджера", аби той засумнівався у перемозі демократії.
Ігор Гулик. Ілюстрація: Fb
