Ось уже кілька тижнів поспіль інформаційним полем розганяються доволі сумнівні, як на мене, меседжі про різку "зміну орієнтації" очільника країни, про його раптову "русофобію" і не менш несподіваний "патріотизм".
Мої сумніви базуються не стільки на політичній практиці Зеленського останнього часу, як от – заборона проросійських пропагандистських телеканалів Медведчука-Козака чи "відосики" у дні вшанування Героїв Майдану. Коли взяти до уваги контекст, у якому на Банковій вирішили змінити імідж свого лідера, то справа виглядатиме значно прозаїчніше, ба більше – сильно відгонитиме притаманним Зе! ще з кварталівських часів рафінованим цинізмом.
Я
вже писав про цілком меркантильні мотиви нагінок на телеканали, які фактично
розв'язали війну проти Зеленського за потенційних виборців на
Сході України. ОПЗЖ (читай – Медведчук) систематично і послідовно відкушували
від симпатиків "свого хлопця" і пастора секти свідків
"какойразніци" чи не найсмачніші шматки електорального пирога. Тим
паче, що команда Зеленського, особливо "Слуги…" та недолугий уряд
Шмигаля, постійно підкидають дровенят у і без того палаюче багаття пристрастей
– то тарифних, то карантинних, то пенсійних. А коли йдеться про такі приземлені,
зате насущні речі, "разніца" перетворює вчорашнього інфантильного
обивателя в ображеного та озлобленого бунтаря. Тому другим у черзі
"репресованих" став Шарій зі своєю риторикою: ще один зазіхач на
ретельно удобрене "Слугами…" і сами
Зе! виборче поле Півдня. Так зійшлися зірки, що обидві політичні сили,
які досі не надто допікали популістському режиму, стали корисними для того ж
таки режиму саме через властиву їм промосковщину і відвертий колабораціонізм.
Але "боротися" з медведчуками та шаріями
Зеленський може лише… патріотичною риторикою, яка в українських умовах
немислима без антиросійських акцентів. Тому сталося те, що сталося: з-за
"порєбріка" одразу ж пролунали різкі оцінки Зе!режиму, співставні
хіба з пропагандитсьскою маячнею Кремля часів Порошенка. Заяви речника
Владіміра Путіна Дмітрія Пєскова про Україну як "недружню державу", у
політиці якої "домінують антиросійські дії", як про "проєкт
західних країн" логічно дістали продовження у висловах самого "царя",
який з піною на вустах взявся захищати Північний потік-2. Довгожитель Кремля
чомусь вирішив, що міжнародні санкції проти цього амбітного, але, далебі, не
бізнесового, а політичного проєкту, є намаганням змусити Росію "платити за
їхній (західний. – Авт.) проєкт "Україна".
Однак, а чому б не припустити, що злобна сусідська
риторика не є результатом підкилимних домовленостей Банкової з Кремлем? Чому не
розглядати їх як таку собі розвідку боєм перед спецоперацією "Зеленський
2.0". Адже, даруйте, очільником ОПУ досі залишається Андрій Єрмак, про справжнє
нутро якого найтитулованішого мешканця Банкової попереджали розвідки дружиніх
західних держав. "Агент російського впливу" і постійний співрозмовник
заступника глави путінської адміністрації Дмітрія Козака, неконституційний,
зате з неофіційними, однак фактичними статусами віце-президента, міністра
закордонних справ і представника президента у парламенті в одній особі, скромно
мовчить. І ця єрмаківська мовчанка є красномовнішою за будь-які заяви…
Як і переконливішою за оголошення підозри Шарію у
державній зраді є присутність у високих кабінетах антигероїв Майдану, зокрема
заступника Єрмака Олега Татарова – заслуженого юриста, який отримав це звання від
Януковича у розпал Революції Гідності. Або ж незагнуздана
"портновщина" в українських судах, в яких, до слова, досі карають
патріотів, зокрема запідозреного у справі Шеремета Антоненка.
Є ще один аспект "патріотичної мімікрії"
Зеленського – американський. На Банковій цілком усвідомлюють, що з Вашингтоном
слід поводитися обачніше, ніж це практикували досі. Ба більше, - новий господар
Білого дому навряд чи забув, як з подачі Коломойського і тієї ж таки Росії
ексактор розважального жанру раптом став "прокурором", вимагаючи
ретельного розслідування діяльності близької до Джо "Бурісми". А
після перемоги демократа з берегів Потомаку прозвучало кілька цілком
недвозначних натяків на засилля московської агентури на Печерських пагорбах та
під куполом українського парламенту і навіть запроваджено санкції проти агента
ФСБ Андрія Деркача та провладного нардепа Дубінського. Не забудьмо також, що й
Коломойський – цей "карабас зелених маріонеток", - теж під прицілом
американського правосуддя, і, радше, рано чи пізно його чекатиме доля Павла
Лазаренка. А Ігор Валерійович був донедавна бізнес-партнером нашого
"найвеличинішого лідера", і тому безпристрастна американська Феміда
цілком може знайти серед брудних грошей, відмитих Коломойським у США, дещицю
"зелених капіталів".
Отож Зеленський-патріот - це, радше, оксюморон, аніж
реальність. Звісно, він звично для актора вивчатиме цю нову роль, і навіть,
можливо, вживеться в образ, відчайдушно і натхненно мімікруватиме. Та навряд чи
йому під силу статус державника, оскільки для цього потрібні не тільки хист
лицедія, а й ментальне усвідомлення належності до нації, розуміння її потреб і
стратегічних цілей, знання і компетенції певного рівня. Але
говорити про це популісту все одно, що "preaching
to the choir" – "проповідувати церковному хору".
Ілюстрація: В'ячеслав Шилов
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
