Новорічне 

...Ну, що залишається, коли спливають останні години 2014-го? Поміркувати над перейденим, зробити висновки і спробувати зазирнути у майбутнє. Певна річ, воно нині цілком непевне, оскільки українці зустрінуть 2015-й, переймаючись непростим вибором, який, зрештою, матиме доленосні наслідки.

Про те, що було, гадаю, не варто говорити осібно, бо кожен мав змогу дізнаватися про найважливіші події року, найзнаковіших його людей упродовж минулого тижня. Назагал, – був ще один непростий відтинок часу, ще один етап розвитку держави, кожного із нас особисто. Ми його здолали, незважаючи на війну, економічну кризу, на те, що не завжди нам всього було вдосталь. Але таки живемо...

Зовсім недавно мені довелося спілкуватися із двома американськими професорами – Полем Д’Альєрі (Університет Флориди) та Генрі Гейлом (він очолює Інститут досліджень Європи, Росії та Євразії в Університеті Джорджа Вашингтона). Не знаю, чи виправданим є оптимізм цих поважних осіб, але вони, як на мене, дуже адекватно оцінюють нашу ситуацію. Простіше кажучи, вважають, що все у нас відбувається, як у людей, і за багатьма ознаками ми, як це не дивно, не пасемо задніх, коли йдеться про демократію. Може, направду, американцям легше говорити, бо вони далеко, але я – на боці своїх співрозмовників.

На мою думку, спільнота наразі хворіє конфліктом очікувань та реалій. Ми хочемо всього й одразу, але так не буває, хіба у казці. Ми прагнемо високих стандартів, проте забуваємо про атавізми стандарту „совка”, які засіли у наших мізках. На Майдані ми випробували міць своїх бажань і прагнень, однак, з’ясувалося, що шлях до „іншої країни” не вимірюється одним кроком, це – процес постійної трансформації громадянства і його еліти. Зійшовши із Майдану сп’янілими від ковтка свободи, ми вирішили, що ті, кого обрано нашими зусиллями керувати державою, як і ми, здатні до змін. Вийшло дещо по-іншому. І не варто шукати винних, а зрозуміти, що апатія і розчарування – не найкращі порадники, коли йдеться про власне життя.

А воно – минуще, тому слід таки зауважувати у ньому позитив і тішитися кожним днем. Хай навіть у „чорній смузі”, однак і вона додає нам досвіду, а головне – вчить не повторювати помилок.

Тому щиро бажаю усім, хто читає ці рядки, успіху і оптимізму. Без них ми просто тупцюватимемо на місці, будемо маріонетками чийогось спектаклю. Якщо бодай мізерний відсоток моїх читачів зрозуміє, що доля кожного у його ж таки руках, повірте, 2015-й справді стане роком сповнення надій і сподівань. Мені видається, що ми на це заслужили...

Із Новим роком!

Ігор Гулик