Спроба реінкарнації

В Україні на майже вичищеному від тоталітарних ритуалів терені відроджується... «мистецтво поклоніння»

Кампанія «деолігархізації», розгорнута владою після усунення Коломойського, стає ще одним підтвердженням сумної реальності того, що в Україні, як колись висловився Бернард Шоу, «мистецтво управління полягає в організації ідолопоклоніння».

За час, що минув від проголошення незалежності, спільнота потрохи позбувалася притаманних тоталітаризму рис, попри те, що режими Кравчука та Кучми не хибували надмірною схильністю до демократії. Та все ж авторитарні замашки президентів, зазвичай, приховувалися у коридорах похмурого будинку на Банковій, а сталеві нотки у публічних спічах перших осіб держави лунали дуже рідко. Важко собі уявити дискусію у вагоні  електропотяга, де б прихильники курсу Л.Д. рвали на собі чи на опонентові сорочки, доводячи свою правоту. Радше, ситуація скидалася на часи пізнього брежнєвізму, коли об’єкт «поклоніння» виринав, здебільшого, в анекдотах і веселих історіях.

Варто було Януковичу перегнути палицю, і...

Парадоксально, але саме унікальна для України революція, покликана повернути кермо держави в давно проартикульоване, але зневажене її вождями русло, справді велелюдний всенародний здвиг, відродили на майже вичищеному від тоталітарних ритуалів терені «мистецтво поклоніння». Правда, у нашій ситуації не йшлося про те, що росіяни окреслюють прислів’ям «насильно міл не будєш», а про особливий тип харизматичних діячів, які вміють спонукати світлі почуття натовпу, граючи на темних струнах його колективної душі. Адже мотивацією учасників Майдану була віра у справедливість, первинно збудована на бажанні помститися за кривди, і як з’ясувалося згодом, не в останню чергу, на бажанні і собі урвати шматок, відігратися на успішнішому сусідові чи конкурентові, що досі був запанібрата з податковою…

Ідолопоклоніння формувалося цілеспрямовано і систематично, забиваючи у мізки посполитим іміджеві стереотипи – спочатку «кривавий пастор», відтак новоявлений мученик-самітник «кулявлоб», згодом – всюдисущий ПОП. Але у тім то й фокус, що святі можуть залишатися святими лише за умови завершення їх земних шляхів. Реальність буття, як правило, стирає позолоту, ретельно наведені технологами штрихи грубшають, а вчинки «ідеальних осіб» надаються до аналізу, причому, його висліди часто не на їхню користь.

Трагізм ситуації, – не залежно від того, усвідомлюють це високопосадовці, чи ні, полягає у тому, що їх наразі лише трохи ушкоджену харизму намагаються використати, далебі, не задля «барабанів революції». Технологічно це виглядає як спроба за допомогою однієї харизми порятувати владу від харизми іншої, – тих, хто не вхожий до кола президентських фаворитів через відсутність часу. Бо – на фронті  

Власне, йдеться про роль «офірного ідола», – ідея відтермінувати місцеві вибори, які направду є нагальними, до часу, коли «буде зручно», спричинить ситуацію, за якої омріяна президентом і підхоплена його оточенням конституційна реформа, перетвориться у fata morgana на цвинтарі усіх революційних ілюзій. 

Реінкарнація образу «польових командирів» у місцевих радах, на думку політтехнологів з середовища Банкової, - це «нічний жах». Особливо, коли припустити, що більшість із них рушить на вибори, згуртована негласною підтримкою декого із «відставлених» олігархів. Так спробують вкотре дати спільноті позитивний месидж і надію на «сильну руку», можливо, спровокувати у мізках найвідчайдушніших припущення, що Порошенко вже трохи «засидівся» зі своїми дипломатично-округлими фразами.

Мені видається, що «яйцеголові» знову перемудрили. Цікаво, чи надовго вистачить терпіння посполитим?

Ігор Гулик. Ілюстрація: Алєксєй Мєрінов