Крок у прірву

Анонсований росіянами фільм «Крим. Шлях на батьківщину» - справжній подарунок для прихильників Фройда

Учора «Россия 1» взялася анонсувати черговий витвір кисєльовської пропаганди. Воно б, може, й не вартувало пильної уваги, та кілька аспектів змушують все ж застановитися на короткому роликові. Участь в обіцяному росіянам «бойовику» «самого» Путіна свідчить не тільки про замовників стрічки, але й устами vip-героя викриває суть збудованого ним режиму і справжню мотивацію дій нинішнього господаря Кремля.

У майже хвилинний проморолик умонтовано підсвідомий страх новоявленого фюрера перед таким непевним і геть незрозумілим для осіб його штибу майбутнім. Лексика ВВП вже не містить евфемізмів чи округлих дипломатичних фраз – кілька слів (майже за Зигмундом Фройдом) – однозначно дають зрозуміти, з ким нині бореться Україна і хто кинув виклик світовому співтовариству. «Спецоперація», «крупнокаліберні кулемети», намір «із’ять» Януковича прямо з Донецька прямим нападом на територію суверенної країни... Так говорить імперія, точніше, те, що залишив у спадок нинішній Росії увесь сонм большевицько-комуністичних правителів. Так промовляє ВЧК-НКВД-МГБ-КГБ.

Якщо вірити Путіну, то ніч проти 23 лютого, коли «золотий батон» на катері ВМС Росії утікав до свого покровителя, була рубіконом, переступивши який, полковник спецслужб вже не зупиниться. Тієї ночі його фантазії про тиху окупацію України зазнали остаточного краху. Мабуть, приблизно ті ж почуття переживав колись перестарілий Чєрнєнко, коли Войцех Ярузельскій, під ударами «Солідарності» змушений був скасувати воєнний стан у Польщі. «Дарагой Лєонід Ільїч» не дожив до того чорного дня.

«Із’яв» Януковича, Путін і собі вхопився за рятівну соломинку. Він, вочевидь, плюнув на перспективи повернення хабаря, кинутого горе-губернаторові Малоросії за відмову від Європи, і рефлективно почав діяти за неписаним законом кримінальників – «своїх не здавати». За лекалами того ж таки Сталіна- Брєжнєва, змушених збирати під Москву усю «п’яту колону» комунізму – від Бели Куна до Луїса Корвалана. Путіну доведеться теж непросто, - якщо порахувати, скільки закордонних політиканів живуть на гроші від «рускаго міра», а – найважливіше – скільки вони знають! - то час уже проектувати ціле котеджне містечко, аби прихистити всіх сумнівних типів.

ВВХ, очевидно, й досі переконаний, що силою зброї можна змусити когось до «братерства і дружби». Інфіковані його маренням 86 відсотків росіян наразі готові класти власні життя, ламати долі своїх найближчих під териконами Донбасу. Ця ілюзія – тривка, хоч і облудна. Ілюзія всесилля «ядерної кнопки», вседозволеності і свавілля по периметру свого обійстя. Гадаю, вже нині, рік по анексії, тисячі росіян – мешканців Криму переконалися, що не кожен із них зможе здолати без втрат путінський шлях на «родіну». Добре, коли обійдеться матеріальним виміром збитків, тут би життям не заплатити.

Насправді крок, учинений Путіним 23 лютого 2014 року, - це стрибок у прірву. Це відчайдушна спроба самоутвердження, самонавіювання і самозаспокоєння політика-лузера, який, з’ясувалося, на ділі й не вартий й дещиці електоральної довіри. Бо вона, як не прикро, базувалася на іміджі «альфа-самця», всесильного і всемогутнього лідера, який на рівних розмовляє з найбільшими потугами світу. Насправді ж – рятує крадіїв і ошустів, маріонеток, які не впоралися із дріб’язковою, на перший погляд, справою, - урезонити волелюбних «хохлов».

Путінська «візантійщина» завершилася. Тепер він, за власним визнанням, готовий на все, «щоб довго не розмовляти». У випадку з Януковичем для цього достатньо було важких кулеметів. Тепер арсенал нарощено до «Градів», «Ураганів» та схожого залізяччя.

ВВХ хоче розмовляти зі світом звичною для нього мовою. От тільки світ вже давно спілкується по-іншому. Ефективніше і зрозуміліше, а головно, - переконливіше. Я вірю, що 23 лютого 2014 року Росія справді розпочала «путь на родіну», підібгавши хвіст і руйнуючи за собою мости. Їй у цьому допоможуть...

І коли у власній барлозі Путіна дістануть його вчорашні симпатики, ті, хто тримав його при владі, хто лестив його амбіцям, хто вирощував у цьому карликові наполеонів комплекс, світ просто заплющить очі на чергову криваву розв’язку російського питання. Хіба йому, світові, звикати до таких сценаріїв?

Ігор Гулик. Ілюстрація: politota.d3.ru