понеділок, 17 серпня 2015 р.

Фетишизм при владі

Імідж такого собі "плейбоя" чи безпосередньої у дошку "чічки" вельми котується у ласого на приколи обивателя

Спостереження за поведінковими стереотипами різновекторних політичних середовищ мимоволі штовхає до висновку про певні алгоритми, стандарти, притаманні усім представникам владного і опозиційного бомонду. Це не дивно, особливо, коли врахувати, що інакодумці у нас, здебільшого, мають у трудових книжках записи про державну службу, а коло осіб, що мають шанс потрапити на вершину, обмежене певними цензами, не прописаними у Конституції, але такими, які сповідуються не менш ретельно ніж "Отче наш" ревнивими християнами. У зв'язку з цим мушу зауважити, що навряд чи вчасно ми перестали послуговуватися терміном "номенклатура", уважаючи його атавізмом соціалістичної доби, бо принципи добору і розстановки владних кадрів у "демократичній" Україні навряд чи суттєво різняться від тих, якими керувалися орговики комуністичних ЦК.
Проте, попри генеалогію, кілометраж апаратних коридорів, пройдених зазіхачем на владний портфель, існують ще й певні світоглядні, ментальні критерії, дотримувати які вважають за правило доброго тону. Пошанівок авторитетів набув серед представників істеблішменту хворобливо-спотворених рис, а від того, що, здебільшого, цей пошанівок не є щирим, а радше – мусовим, то й вміння грати на публіку – річ вельми бажана.
Публіка, приміром, не проти попорпатися у брудній білизні – політиків, начальників, сусідів. То чому ж не спробувати й собі продемонструвати зацікавлення "тіньовою стороною" життя ближнього, тим паче, що імідж такого собі "плейбоя" чи безпосередньої у дошку "чічки" вельми котується у ласого на приколи обивателя.
Своєрідним фетишом українського політикуму стала, між іншим, як це не дивно, спідня білизна. Тимошенко, фрази, вчинки і манера поведінки якої мають здатність інфікувати легковірну тусовку, як от вкотре зараз, мабуть, мала б остерігатися численних плагіаторів та епігонів. Якось, аргументуючи свою відданість певній особі, вона зронила сентенцію, яку довго мусували вітчизняні мас-медіа. Мовляв, погоджується бути прачкою на "задньому дворі" виборчих перегонів. Очевидно, виконувати такі обов'язки важко, особливо коли твої долоні оповиті мереживом від найкрутіших дизайнерів, а рівновага ніжок на 17-сантиметрових підборах ледь втримується неймовірною мобілізацією політичної волі.  Тому роль сепараторів "брудної білизни" виконували за леді Ю. підконтрольні їй ЗМІ і штатні спікери з партійних штабів.
Захисники схожих політтехнологічних стратегій сьогодні не коментують зміни іміджу Тимошенко (природного, зрештою, роки беруть своє), а щодо етичного зрізу висловлюються на зразок Сімони Вейль, яка вважала "культуру – засобом університетських професорів для продукування університетських професорів".  

Ігор Гулик. Ілюстрація: Павел Кучинскі 

Немає коментарів:

Дописати коментар