Багатолітній секретар РНБОУ, легендарний Володимир Горбулін, мабуть, помилявся, коли, іронізуючи над тими, хто наважився у похід за президентське крісло 2019 року, заявив: "У нас нікому запроваджувати диктатуру. У ставці фюрера – одні "малахольні".
Видається, це не так. Охочих до "сильної руки"
аж забагато, і, що найгірше, вони – не з вулиці чи опозиційного маргінесу. Ці
"недодиктатори" сидять у високих фотелях, мають статуси і
повноваження і, здається, вже нащупали інструмент, яким можна ефективно
скористатися для втілення власних, не надто шляхетних амбіцій. Ним стала Рада
національної безпеки та оборони, яка останніми тижнями, на сьомому році війни з
Росією несподівано прокинулася від летаргічного сну. Геролонтологічний
заказник, куди пакували, як у негласне заслання усіх незручних, а часто просто
професійно непридатних високопосадовців, раптом став чи не найважливішим
центром ухвалення резонансних, та, однак, неоднозначних для країни рішень.
Колишній комік у президентському кріслі міг видаватися
(та й, зрештою, був таким) повним профаном не тільки у царині державотворення,
але й у значно приземленіших речах. Його акторського уміння вистачає на те, щоб
корчити розумні міни на зустрічах зі справжніми фахівцями, але більш-менш
освіченого громадянина збирає сміх від повідомлень про розмови
"найвидатнішого" з тими, хто реально займається господаркою, високими
технологіями чи медициною. Усі ж прекрасно бачать рівень невігластва і
фанфаронства цього персонажа, якого купка вітчизняних товстосумів не без впливу
"добрий сусідів" призначила на "царство" для зранененого
війною, зневіреного втратами, до того ж – не надто перебірливого у смаках
поспільства.
Від всенародної любові до "свого у дошку
хлопця" залишилися жалюгідні крихти, від сяючого ореолу супергероя – дешева
позлітка. Зе!Команда, сотні разів оскандалена негідними, на межі пристойності і
брутальності вчинками, тепер схожа радше на карикатуру dream
team. "Малахольні"
"слуги" розбрелися по нових господарях. В Офісі – кубло іноземних
агентів і не менш "малахольних" пройдисвітів. Уряд слухняний, але,
даруйте, опертися на рафінованих кар'єристів зі
сумнівними мотивами перебування на посадах, - ризиковано. У війську – судові
роздори і сварки між міністром та головнокомандувачем. 200-відсоткова
генпрокурорка виявилася далебі не самостійною фігурою, як і окрема
"держава у державі" – суди. Ними вправно маніпулює Портнов і Ко. На
електоральному фронті – суцільні поразки, і не тільки від
"попередників". Особливо дошкульними виявилися "хлопці" з
ОПЗЖ, з якими, здавалося б, і цілі майже ідентичні, і взірці для політичної
практики ті ж… Глухий кут, словом, на тлі надимання щік і марень про другий
термін.
І, підозрюю, у цій фактично патовій ситуації хтось
порадив Зеленському вивчити досвід… "попередників", тільки давніших.
Леоніда Даниловича, до прикладу, чи Віктора Андрійовича. Перший, реалізувавши
мрію "Кучма 2.0", одразу ж змінив секретаря РНБО (вже згаданого мною
Горбуліна) на Євгена Марчука – фігуранта "канівської четвірки"
опонентів ЛДК, і, підозрюю досі, - її могильника. Другий, - культивуючи ілюзію
можливості чесного розподілу повноважень між гілками влади, - швидко обпікся на
Юлії Тимошенко, яка воліла стати "канцлеркою". Отож, і Кучма, і
Ющенко марили ідеєю РНБО як альтернативного і всесильного центру управління країною.
Але їхнім задумам не судилося стати реальністю.
Для Зеленського ця мрія, видається досяжною. І перші
результати обнадійливими. Вкрай потрібні, ба більше, толеровані суспільством
санкції проти колаборантів Козака, Медведчука та їхніх дружин, ще довго б
залишалися ілюзією, якщо б Зе! вдався до традиційних і бездоганно законних
механізмів. Але є рішення РНБО, яке набуло чинності після затвердження указом
президента, - і результат. Ось він, майже миттєвий. Це вже потім хай справи
оскарження, апеляцій і касацій гуляють оселями української
"малахольної" Феміди. Головне – хайп. Головне – суспільний роздрай
довкола, здавалося б, очевидних речей. На хвилі цього хайпу спробу Медведчука з
Козаком відновити мовлення підсанкційних пропагандистських помийок припинили за
годину. Але, зауважмо, - ми й досі не знаємо, на підставі чиїх рішень, "по
дзвінку" чи під погрозами (чиїми?) нове "ЗМІ" закрили. Тобто
йдеться про свавілля, вседозволеність і безкарність беззаконня, яке нині
вдарило одних, а завтра може обернутися проти всіх.
Друге засідання РНБО завершилося повним
"пшиком" – запровадили санкції проти генералітету, який зрадив присязі
на вірність Україні сім років тому. Але, знову ж таки, - це все, про що нам,
посполитим, вирішили за потрібне сказати. Зате є цікава деталь. На кожному
засіданні Ради ухвалюють рішення з грифом "таємно". І вони, ці
папірці, лежать собі тихенько під сукном до пори до часу. Утім, вони можуть
набути чинності будь-якої миті, коли президент вирішить, що пора підписати указ
про впровадження цих таємних рішень. І саме в цьому – проблема. Бо фактично
право натиснути на "ядерний ґудзик", що вмить здатен зруйнувати
громадський мир і дотеперішній стан речей, залишається в однієї особи –
Зеленського.
А чинний секретар РНБО не втомлюється анонсувати нові
засідання, інтригуючи і реально залякуючи громадян натяками на вже укладені
"порядки денні".
Повертаючись
до Горбуліна… Того ж таки фатального 2019-го він заявив, що Зеленський "симпатичний".
"Однак президент несе велетенську відповідальність не тільки
перед своєю родиною, а й перед своєю країною. Неможливо перестрибнути з
естрадної сцени у президентське крісло. Якщо ми хочемо, щоб над нами сміявся
весь світ, обираймо
Зеленського". Насправді, якщо Зе! став на шлях
диктатури, а проводирем на цьому шляху йому буде РНБО, світ матиме підстави
тільки співчувати нам…
Ілюстрація з відкритих джерел
Підписуйтеся на мій Telegram-канал
Немає коментарів:
Дописати коментар