„Подвійні”
громадяни – це цілком природна реакція на непевність ситуації в країні
„Подвійні” громадяни, про присутність яких українська влада починає розмову
час від часу, -- не що інше, як симптоматичне утілення одразу кількох проблем. Нині
офіційно ніхто не квапиться до такої дискусії, однак десь на маргінесі зринають
пропозиції на кшталт того, щоб запідозрених у сепаратизмі позбавляти
громадянства взагалі.
Але до масштабніших проблем. Перша з них, -- подвійність стандартів, які
практикують наші державці, такий собі дуплет ідеологем для загального вжитку і
світобачення для внутрішнього користування. Можна відчайдушно просторікувати
про мораль і благочестя, а відтак потай аморально і цинічно визискувати
опанований ресурс країни, -- при цьому розуміючи безкарність. Ну то й що, що
громадська опінія вважатиме тебе лицеміром, -- від цього ні гаряче, ні зимно.
Перспектива втратити електоральний ресурс на майбутніх виборах постає цілком
ефемерною, коли зважити на розвинуті піар-технології, тим паче, на апатію
переважної більшості виборців. До того ж, як засвідчує вітчизняна практика,
той, хто хоча б раз здійнявся на владну висоту, ніколи і за жодних обставин не
потрапить „на вулицю”, -- будь-який режим потребує „цінних кадрів”, що, не
покладаючи рук, вміють працювати задля його збереження.
Друга проблема, -- стосунки влади і спільноти. „Подвійні” громадяни – це
цілком природна реакція на непевність ситуації в країні, це, я б сказав,
прошарок „раціоналістів”, які прагнуть передбачити наперед все і вся. Причому
їхній „раціоналізм” живить сама ж влада, яка, -- і це щораз рельєфіше
окреслюється, -- ніколи нічого не доводить до пуття. Упродовж незалежності було
кілька гучних скандалів з урядниками, які буцімто тримають у шухлядах по кілька
паспортів. І щоразу ці „спалахи” патріотизму, ці публічні спроби „лінчування”
неугодних завершувалися пшиком. Громада так і не дізнавалася достеменно, чи
направду панове «біпатриди» можуть у будь-який момент дременути за кордон,
послуговуючись своїм подвійним громадянством, чи, у випадку чого, той же
Ізраїль (чомусь саме ця країна завзято „роздає” свої паспорти українським
високопосадовцям) вдасться до екстраординарних заходів для захисту своїх гнаних
„синів”.
Але проблема – далебі, глибша. Українська держава не здатна і не хоче
захищати своїх громадян на власному терені. Вона просто не виконує дефінітивних
функцій – надавати послуги своїм утримувачам у царині безпеки, дотримання
людських прав, соціального захисту. Можемо стонадцять разів сипати прокльони на
голови тих, хто справді заникав паспорт з двоголовим птахом чи менорою, але при
цьому давайте визнаємо очевидну істину: допоки порятунок потопельників буде
справою самих потопельників, кожен з них має право вибору рятівної соломинки.
Ігор Гулик.
Ілюстрація: anekdot.ru
Немає коментарів:
Дописати коментар