Мабуть,
запорукою успішності досьогоднішніх спроб опозиції осідлати владу (і під час Майдану
зокрема) була тривала «владна біографія» її діячів
Тарас Кузьо, політолог з діаспори, не зациклений на ідеї заокеанського
месіанства щодо України, якось висловив не нову, але, гадаю, контраверсійну
думку про те, що переживаємо епоху Руїни. Як на мене, доречніше було б говорити
про певні ознаки хаосу. Але з безладу, як відомо, завжди постає щось нове, і на
цьому, знано, збудовано чи не всі філософські уявлення про світ.
Творчий елемент нинішньої Руїни (підемо за п. Кузьом у його визначенні)
захований у поодиноких симптомах народження якісно небувалої і тому не
апробованої на вітчизняному ґрунті системи стосунків між владою та її джерелом
– народом, між окремими пагонами влади, які досі у свідомості пересічного
громадянина внутрішньо сприймалися за єдине ціле, а тому збивали з пантелику не
надто обізнаних з природою апаратних ігор. Упродовж сімдесяти з лишком літ і
дядько із захованого у поліських нетрях хутора, і столичний інтелігент вели
мову про владу як про цілісного, ніким неконтрольованого, а звідси й
всесильного ідола, з яким не варто сперечатися, якому не надто безпечно
протистояти, якого втім безперспективно зрушити з місця. Зрештою, так воно й
було, через тотальну підконтрольність урядів, карикатурного парламенту і
опереткових судів одній-єдиній організації під назвою ВКП(б) – КПСС, та радше,
тріаді ВЧК – МГБ – КГБ. Система виглядала цілісною, майже довершеною і
нездоланною акурат через свій світський «монотеїзм», і якщо поодинокий
індивідум зважувався щось у ній змінити чи щось піддавати сумніву, то це
виглядало як замах на конфортне і бездумне існування усіх, як атестат на
світовидні основи, як єресь супроти «бога».
Недавно, провадячи неквапну розмову у колі добрих друзів, ми раптом почали
дискутувати на тему громадянського суспільства і його активного елементу. Дехто
наполягав на тому, що потенціал спільноти має перебувати геть поза політикою,
оскільки царина людської діяльності здатна спаплюжити найчистіші помисли і
найкращі натури. Дехто, серед них і я, намагалися переконати своїх опонентів,
що так не буває, оскільки варіант, коли «кузнею кадрів» для провідників і
державців є партійні середовища, – найгірший з припустимих. Як бути тоді з
феноменом «Солідарності», яка з хаотичного, розрізненого, ба більше, –
підпільного спротиву системі фактично витворила нинішні польські реалії, не
кажучи вже про цілу когорту державних очільників, починаючи з Валенси.
Проблема полягає у тому, що наші опозиціонери (слово, мабуть, надто
претензійне, швидше, – ті, хто має свій, відмінний від офіційного погляд на
реалії і перспективи) приходять до влади, добре знаючи її залаштункові механізми,
важелі і можливості. Мабуть, запорукою успішності досьогоднішніх спроб опозиції
осідлати владу (і під час Майдану зокрема) була тривала «владна біографія» її
діячів. Саме вона давала «революціонерам» широке поле для критики підвалин
системи, її головних недуг. Саме вона відтак дозволяла колишнім «руйнівникам»
режимів втримувати віжки процесу, зафіксувати себе у владі. Але вона була для
них комфортною, освоєною, вивченою до найменших деталей, отже, ніхто з них не
наважувався ламати того, проти чого декларативно і гаряче виступав напередодні.
Усувалися лише поодинокі персоналії,
відбувався переділ власності, поверталися фінансові потоки і все, революція на
тому завершувалася.
Тепер, через обставини, що склалися суб’єктивно, Україна постала
перед потребою демонтажу системи. Легковірна надія переможців на те, що й цього
разу вони покрутять законом, як дишлом, випарувалася через затятий спротив громадського
середовища, яке втратили надто багато і не захотіли миритися з хвилевим фіаско.
Так чи інак, з бажання чи з примусу, але зміни є невідворотніми. Але ці
трансформації не є руїнними. Вони лише означатимуть, що тепер час для
відповідальної і активної роботи громади. Шлюзи відкрито, досвід є, синців та
ґуль набито доволі. Шанс спільнота не повинна втратити, тим паче збавити його
на черговий танець на граблях.
Ігор Гулик. Ілюстрація: urbanist.today
Немає коментарів:
Дописати коментар